ІВАН ШЕЛЕХОВ: Давай поговоримо про ембієнт в Україні та про твій новий альбом Etudes як рефлексію життя під час війни. Чи можна сказати, що він є антидотом від стресу, який переживають українці зараз, певною мірою терапевтичним, лікувальним релізом?
ІГОР ЯЛІВЕЦЬ: Я відчуваю це cаме так, бо коли писав альбом, то вперше в своєму житті думав про те, як би його сприйняли і почули слухачі, зазвичай я на це не орієнтуюся. Так як зараз триває війна, мені дуже хотілося, щоб цей альбом мав трошки терапевтичний, релаксовий вплив на людей, які його слухають. Це продовження мого попереднього альбому, який був більш мінімалістичним, базувався на моїй любові до Еріка Саті, до мінімалізму загалом. Але якщо в першому альбомі я просто хотів записати музику, яка би подобалась мені самому, яку б я сам хотів слухати ввечері, то альбом “Етюди” я вже робив, орієнтуючись на слухача. Зараз видається багато музичних альбомів в Україні. Вони спонукають до дії – воювати, триматися, захищати країну, бути активними. Це все дуже круто, якщо ми не обмежимося піснями “байрактарщини”.
Мені здається, ця хвиля вже відійшла?
Ну, ти знаєш, коли йдеш центральними вулицями, або десь біля автовокзалу, то воно звучить звідусіль. Але є дійсно цікава музика, більш активна, емоційно забарвлена. Наприклад, той же Жадан і Собаки, це дуже кльово. Але мені здається, що бракує якраз музики, яка трошки притишувала б емоційний стан людей. Зрозуміло, що всі ми хочемо, щоб окупантам прийшов капець, але емоційно багато людей переживають далеко не найкращі часи. І мені хотілось, щоб люди могли собі увімкнути щось спокійне, від чого можна було б розслабитися. Подумати, згадати щось гарне, врешті просто відпочити. Я отримав досить багато відгуків, і судячи з них, відбулося те, чого я прагнув. Навіть на концертах, на презентаціях ми спілкувалися зі слухачами і вони казали: “Дуже класно, будемо далі шукати таку музику”. Я радий, що так все вийшло.
А чи були відгуки, які тебе здивували?
У Львові була одна з моїх останніх презентацій, і жінка, здається, з Канади, сказала: “Я думала, тут буде джаз. Спочатку не розуміла, що відбувається, але залишилася і вже під кінець концерту відчула, що час пролетів миттєво. Раніше з чогось наближеного я слухала хіба Pink Floyd”. Тобто людина взагалі дуже далека від ембієнту, але вона взяла контакти, Bandcamp, платівку придбала. Я дуже люблю, коли люди, які взагалі не в темі, приходять і потім занурюються в музику. Навернення людей – це завжди цікаво.
За твою кар'єру багато було таких навернень?
У складі Gamardah Fungus такого було багато. Я пам'ятаю перші концерти, коли ми грали і дарк-ембієнт, і дум. Коли Сергій Ягода лягав на підлогу та піднімав гітару, люди підходили, бринчали на ній. Це був вау-ефект, було незвично, що можна виходити на сцену, що бувають такі імерсивні концерти. Ми дуже таке любимо, багато людей потім підходять і кажуть: “Це класний досвід, у нас такого не було. Хочемо ще! Приїжджайте!”. Із Фунгусами багато було такого, і, сподіваюся, ще буде.
Давай поговоримо про твої концертні виступи. Як для експериментального музиканта, ти за останні два роки часто виступав сольно.
У Києві, Львові, Тернополі. І в Хмельницькому, який взагалі one love. Це, мабуть, одне з найулюбленіших моїх міст, де я люблю виступати. Із нашим першим гуртом, Submatukana, в нас було улюблене місто – Донецьк. У нас там якась була така атмосфера, коли драм-н-бейс був, бейкор – років двадцять тому. І це були просто феєричні виступи. Ми колись грали в лісі, на галявині. І отак просто граєш – а там кілька тисяч людей, які йдуть до лісу на концерт. Це просто якийсь нереальний кайф! Мені здається, ми навіть в Києві на великих концертах стільки людей не збирали, навіть коли був “Гогольфест”, коли Venetian Snares приїжджав. Мені здається, навіть тоді, на заводі на “Гогольфесті” було менше глядачів, ніж в Донецьку на деяких наших виступах. Я люблю виступати більше, ніж працювати в студії, від виступів я отримую дуже багато енергії. Мені потрібен фідбек від людей, і це мені дає наснагу творити. Коли я дуже довго не виступаю, мене прям аж ламає. Мені хочеться їздити, знайомитися з новими людьми, обмінюватися якимось думками. Тому останнім часом я не просто даю концерти, а готую лекції, роблю презентації, щоб це було не просто приїхав-відіграв-поїхав, а щоб було справжнє спілкування з аудиторією. Для себе останніми роками відкрив такий вид виступів і він мені подобається. Мені затишно в арт-галереях, невеличких музеях, в яких можна зібрати десь до п’ятдесяти-ста людей і з ними поспілкуватися. Воно для мене таке все затишне, може, це вже старість?..
Львів, Київ, Дніпро – це три міста, де на концерти приходить найбільше людей і аудиторія найбільш обізнана, де формується своєрідний клуб за інтересами. Мені все менше подобається виступати у великих клубах і на великих фестивалях, більше – на своїх сольних маленьких презентаціях. Є винятки, звісно, як от фестиваль Nextsound або наш дніпровський фестиваль “Конструкція”.
Давай поговоримо про Дніпро. Як ти взагалі зараз відчуваєш життя у Дніпрі, в тому числі, музичне?
Останнім часом трохи все призупинилось. Не дивно, бо в нас взагалі зараз щодня приліт за прильотом. Ми робили невеличкі міжсобойчики, до п’ятдесяти людей, мінівечірки для своїх, але нічого великого не було. І я думаю, що це може навіть і не на часі в Дніпрі, не треба поки збирати великі івенти. Я за те, щоб робити онлайн-події. У бомбосховищах записувати це все і виставляти на YouTube, або ще десь, із донатами. Дніпро зараз прифронтове місто, це дуже-дуже відчувається. Усі фестивалі й заходи останні кілька років у Дніпрі були доброчинними. Ми всі збирали гроші на армію, на конкретних військових, наших знайомих, які служать. Наприклад, у місті був клуб “Модуль”, це була велика тусовка, і з цієї колишньої модульської спільноти дуже багато хто служить, і постійно збираються донати завдяки виступам музикантів, завдяки дніпровським фестивалям.
В Дніпрі є сформована тусовка музикантів, яка продовжує працювати, і восени, я сподіваюсь, вийде збірка української експериментальної музики. Вже третя на лейблі Flaming Pines, яку я курую разом із Кейт Карр, кураторкою цього лейблу. В цій збірці буде, здається, крім Gamardah Fungus, ще троє музикантів з Дніпра. Тут є своя локальна сцена, вона досить цікава, самобутня. Всі продовжують працювати, щось робити. Був якийсь період, ще до повномасштабної війни, коли з Дніпра всі їхали до Києва, був відтік талантів. І тоді всі переживали, що тут нікого не залишиться. Але зараз я дивлюсь, що є великий арт-центр DCCC, який постійно робить достойні проекти, чи той же фестиваль “Конструкція”. Я люблю Дніпро. Колись це була столиця драм-н-бейсу, експериментальної, індастріал-музики. Я пам'ятаю, як приїздили музиканти з Голландії й казали: “Ми приїхали конкретно на цей фестиваль, бо знаємо, що в Дніпрі дуже міцна індастріал сцена”. Я вважаю, що в Україні в плані музики це одне з найміцніших міст. Конкурувати може хіба що Київ. Ми раніше також часто їздили виступати в Одесу, але мені здається, шо в Одесі теж зараз краще не робити великих заходів. Онлайн – поки гарний вихід для міст, які потерпають від росіян.
Ігор Ялівець – український музикант, електронний композитор, саунд-дизайнер. Живе та працює в Дніпрі. Учасник Submatukana (з Юрієм Купріяновим) та Gamardah Fungus (в поточному складі – дует з гітаристом Сергієм Ягодою). Гурт видав кілька альбомів, відеокліпів і має низку творчих колаборацій з різними музикантами й іншими представниками культури. Здебільшого релізи проєктів Ялівця виходять за кордоном, мають схвальні рецензії у спеціалізованій пресі. Віднедавна – соло-артист.
Ми вже зачепили тему різного формату виступів. В Києві у тебе були три різні програми. Розкажи про цей досвід.
Вони всі дійсно були різні. Спочатку була онлайн-презентація – я розповідав про альбом, про музику і модульні синтезатори та грав на них. Це KORA Late Night Show, у музиканта Дмитра Радзецького. Люблю таке неформальне спілкування. Я знав, що у Дмитра є така програма, написав йому: “Треба колись таке зробити!” Тим більше, що Дмитро теж з Дніпра. Під час події ми, звісно ж, збирали донати, це те, що зараз дуже актуально. Другий виступ – у клубі “Отель”, де відбувається “Нойз Щосереди”, фестиваль чи серія вечірок. Ми списались з організатором, він каже: “Клас, я знаю тебе, супер. Але в тебе ж музика – не нойз абсолютно”. Я кажу: “Це буде імпровізація. Я візьму семпли з Submatukana, зі своїх старих напрацювань”. Вийшло все досить структуровано як для імпровізації, я більш ніж задоволений. Нойз-музика – це більше про виступи, ніж слухання вдома. Ти не відучєш того кайфу, коли просто увімкнеш диск або платівку, на відміну від того, як на сцені це все відбувається. Особливо, коли це модульний синтезатор, тобто кожна ручка відповідає за якийсь мінізвук моментально, і люди стоять, це все бачать, відчувають. Взаємообіг енергії – те, що я найбільше люблю в живих виступах.
Третій виступ – це коли мене запросили в київський клуб на Кирилівській. Це був фестиваль ембієнтної, експериментальної музики “Miasma of the Real”. От там я вже грав в принципі те, що я зараз граю: трошки “Етюдів”, трошки речей з першого альбому, “Still Life”, трошки матеріал, який я зараз готую. Це мій стандартний лайв зараз. Тому воно так і вийшло, три абсолютно різні виступи.
Я звик тебе усвідомлювати як музиканта, який грає в групі. Найбільше я знайомий з Gamardah Fungus. Я пам'ятаю виступи ще з самого початку 2010-х, а останні кілька років ти випускаєш сольні альбоми, граєш сам. Розкажи, чому так.
Є дві причини. Перша – я розділяю музику Gamardah Fungus і свою. Для мене це все-таки різна музика, емоційно і стилістично. Fungus більш “темна” музика, містична, космічна, в’язка, іноді навіть депресивна. Під неї не порелаксуєш. Це радше такий “девідлінчевий” досвід. Власне, ми обидва – фанати Девіда Лінча, і часто навіть використовуємо семпли з його фільмів у своїх лайвах.
Він про це знає?
Я скидав йому наші виступи, і навіть альбом один наш надіслав. Мені казали, що він саме такий дід – реально читає і слухає. Те, що він не відповідає – неважливо. Мені довелося з ним двома словами перекинутись, коли він приїздив на презентацію своєї книжки про йогу й медитацію. Мені здається, він взагалі приколіст. Він не містик. Мені здається, він стібеться з того, що всі кажуть: ”Ваші фільми такі складні! У вас така філософія!” А він собі думає: “Та я просто хотів зняти, як Девід Бові став чайником! Це ж весело!” Я розумію, ти питаєш про авторські права. Ми не використовуємо в записах його матеріали, це на лайвах виключно. Беремо останній Твін Пікс, вирізаємо якусь фразу і використовуємо, коли нагнітаємо. Якась гітарна партія йде, вверх-вверх-вверх, додаємо цей семпл. Якщо напише, що ми йому щось винні, думаю, ми з ним якось домовимося.
Якщо повернутися до того, чому я став ще сольні роботи випускати, то, по-перше, в мене накопичувалося дуже багато матеріалу, який за форматом не підходив Gamardah Fungus. Але мені хотілося його випустити. Зробити щось своє, бо матеріал мені подобався. Там дуже багато сольних варіацій, сольні piano, псевдогітарка… Я розумів, що воно у Фунгусів ніяк не буде вкладатися. У мене вийшов перший альбом, а потім почалась повномасштабна війна, і Сергій з “Фунгусу” сказав: “Я не можу виступати наживо. Поки що хочу взяти паузу. Давай будемо виступати, коли війна закінчиться, коли ми переможемо”. А я просто розумію, що мені потрібен фідбек, треба виступати. Звісно, від імені Gamardah Fungus я не можу виступати, бо це нісенітниця. Коли випускав цей перший альбом, то я не знав, що з війною буде така жесть. Альбом одразу вийшов на вінілі. Я навіть не пам'ятаю, як я вперше зв'язався з Бредом Дешамом, який випустив у Канаді цей альбом на Polar Seas Recordings. А от для другого альбому в мене навіть ще не було матеріалу, ми спілкувались з Бредом, і він каже: “В мене є знайомий, який тримає лейбл Whited Sepulchre в Америці, і він питав, чи є в тебе новий матеріал, він би хотів випустити твою музику”. Я кажу: “Ет, поки що немає, але давай мені контакт, будемо спілкуватися”. І воно пішло само собою. Тому вийшло два альбоми. І не можу сказати, що я спеціально до цього готувався. Свого часу Gamardah Fungus з’явилася логічно, Submatukana зробила паузу, і в цей момент ми з Сергієм Ягодою вирішили пограти разом, записати перший альбом, і воно розвинулося далі. Все само собою вирішується. Планів ніяких конкретно я ніколи не будував – сьогодні треба отак зробити, завтра отак.
Але напевно якийсь план ти маєш на найближче майбутнє?
Так, особливо на цю осінь. Дуже хотілося, щоб всі вони збулися. По-перше, як я вже казав, ми готуємо випуск уже третьої збірки української експериментальної музики від музикантів, які в період війни залишилися в Україні й продовжують працювати й писати музику. Перші дві теж вийшли на лейблі Flaming Pines. Всі зібрані кошти з цих збірок і Кейт, і я відправляємо на ЗСУ – конкретно туди, де ми знаємо, що це наші знайомі, які цього потребують. У Великій Британії в 2022 році був центр для біженців з України, і Кейт передавала туди гроші від збірки. Оце реально поміч від творчості. Ми робимо те, що нам подобається, і потім це допомагає людям. Не супермільйони, але навіть дві тисячі євро – це вже якась поміч. Компіляція вже зібрана. Її треба відправити Кейт, щоб вона почала працювати із заводом, з оформленням, з підготовкою релізу. Вона мені казала, що у неї дуже багато планів з лейблом, що їй це цікаво і вона буде намагатися втиснути цей реліз між своїми лейбловими релізами, бо це важливо. Ми дуже давно з нею працюємо, ще з Gamardah Fungus, і мені подобається її ставлення як кураторки лейблу. Я радий, що ми знайшли одне одного.
Потім ще буде реліз одного з дніпровських музикантів, на якому буде наш спільний трек. Ми буквально на минулому тижні закінчили роботу над ним. Це також моя перша колаборація з кимось сольно.
Ще має вийти альбом Gamardah Fungus. Цей альбом, вперше за всю історію гурту, буде без гітари. Сергій там грає на всіляких саморобних інструментах, шумових штучках, педальках – буде шарудіти, гриміти. Я буду більш нойзити не синтезаторах – це буде дроун-ембієнтний альбом, на дуже кльовому лейблі. Зараз саме час для випуску альбому на цьому лейблі, бо він дуже підтримує Україну, і люди, які за ним стоять, – великі патріоти, і взагалі люди з великої літери. Дуже класно, що ми нарешті, через багато років знайомства попрацюємо разом. Чекаю на цей реліз.
Наступного року в нас планується з Gamardah Fungus ще один альбом, ми зараз його майже закінчили. Альбом теж буде незвичний для нас, і я навіть ще не знаю, де його видавати. Мені б хотілося його видати на якомусь цікавому лейблі, і, можливо, навіть спробувати зробити вініл. Ми зазвичай не дуже зациклюємось на цьому з гуртом, але саме цей альбом для вінілу був би дуже класний. Але я розумію, що треба шукати лейбл, спілкуватися. А шукати щось нове – це завжди складнувато. Я сподіваюсь, що все складеться – як у нас завжди відбувається в більшості випадків.
Ну, і я свій сольник пишу новий, з яким у мене дуже багато наразі технічних складностей. Бо це буде специфічний альбом, на якому я буду більше як диригент, аніж як композитор. Це музика, яка буде написана за допомогою модульного синтезатора і ще деяких речей, але композицію буду створювати не я, і не штучний інтелект, а дещо інше.
Також стосовно планів – у нас мало контактів з Польщею, і через це дуже мало слухачів нас знають в Польщі. Дуже дивно, що в далеких країнах є наші диски й платівки, типу Німеччини, Португалії, Італії, Іспанії Мексики, США, Японії і навіть Австралії, Нової Зеландії. А хотілося, щоб нас справді більше знали наші сусіди, і коли закінчиться війна, щоб ми поїхали з нашим туром і в Польщу.
Український відділ працює завдяки фінансовій підтримці Institut für die Wissenschaften vom Menschen, а також Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського — підрозділу Міністерства культури і національної спадщини.
